Немає кращої можливості сказати про свої почуття, аніж та, коли вони трапляються. Коли ти відчуваєш кожну клітинку, кожен сантиметр своєї душі. Коли тобі болить.

дав достатньо часу, щоби я збагнула наступне: коли кохана людина хай навіть на трохи йде із твого життя - ти зустрічаєшся із собою справжнім. Перестаєш бути сумлінним копірайтером, сильним та стійким, мудрим порадником. Ти більше не граєш ніяких ролей. Весь твій час та простір належать тільки тобі. Ця зустріч допомагає збагнути кілька простих речей.

Без тебе я можу бути. Ціла, незалежна та нещасна. Я краще розумію себе і не розумію, для чого я без тебе?
Ти робиш мене сильнішою і вразливішою водночас.
Дрібниці на кшталт: "цю книгу любив"; "тут ми поцілувалися", "туди нам хотілося поїхати", "там ми зайнялись сексом" і там теж зайнялись"…зводять мене з розуму. Від цього нікуди не дітися, бо пам’ять серця триває аж до смерті.
Якщо хтось знає каторгу гіршу, аніж усвідомлення неможливості знову відчути тебе поряд та пригорнути твою душу до себе, скажіть мені, що це?
Мені хочеться вірити, що термін "relationship" це не тільки поняття "стосунки", а ще й можливість знову зустрітися із тобою.
Так багато цікавих речей навколо. Я б могла дивитися за вікно та раціоналізувати із приводу того, що бачу. Натомість я просиджую годинами в Інтернеті, чекаючи, поки ти мені фіг, НЕ напишеш.

Визнаю: я вразлива. Біль, як показник напряму, вказав, куди мені рухатися. І дороги туди немає без тебе.
Немає. Чуєш? Всі вони ведуть до тебе…………………………………..