Кажуть, коли стоїш на мосту – треба стрибати,
А коли падаєш вниз – відкривати в собі крик,
Я тобі обіцяла щось забути, а щось пам’ятати,
Я тебе покидала, наче віру або ж материк.

Відкривати в собі в’язниці – моя відвага,
Відкриватись комусь – мій важезний хрест,
Щось знаходити і покидати це рівновага,
Щось забути й згадати це особистий протест.

Як води південного океану не стануть теплими,
І протока Гольфстрім не змінить шлях позаяк,
ми приходимо в світ частково мертвими,
та губимось зразу або ж помічаємо знак

і слідуємо.
Наступний стрибок – мій,
залізничні шляхи відчиняють запилені двері.
Я на згадку про тебе думки загорнула в сувій,
ти ж бо чекай, коли вийде жар із моїх артерій.