Чому я веду щоденник? – Думаю я іноді. Це ж так просто й природно – фіксувати щось щоденне, вписувати туди щось таке, чим живеш, лишати мітки на майбутнє. Потім, коли мине так багато часу, що минуле розпадеться на отвори та довгі коридори, наповнені листям і весняною вологою, можна буде все це відтворювати в пам'яті, відновлювати в своїй свідомості, згадуючи імена, називаючи адреси, відчуваючи на язиці крижану стиглість слів, вогняний подих мовчання. Згадувати й не розуміти, чому все так сталося, вірніше – чому все сталося саме так. Згадувати й знову занурюватися з головою в те, що давно забулось, знову почуватись так, ніби серце твоє відірвалось, але не перестало битись, просто б'ється тепер там, де йому хочеться, мало зважаючи на твою реакцію.обставини. зміни і таке інше. в моїй душі цей щоденник. тепер я його не веду, адже в середині мене все заповнено. Це так нелогічно. Він далеко. Він кохає іншу, а його сяєва вистачає рівно настільки, щоб заповнити мою пам8ять, серце, про душу і згадувати не варто. Нові захоплення, ахахаха, моє захоплення це він. Захопилась одного разу. на все життя. Все визахопитись не можу.