Сьогодні тебе ховають.Сира земля стане твоєю ковдрою.Я не поїхала.Абсолютно немаю змоги це зробити ні фізично, ні морально.Не встигла б ні по часу, ні по можливостях.І я обіцяла, що не приїду.Стримала своє слово.Пам'ятаю, ми клялися, що будемо оберігати один одного навіть на відстані, навіть якщо хтось з нас помре.Сьогодні ти мені снився.Худий, блідий.Мовчав.Я йшла до тебе, а ти віддалявся, і сказав, що мені рано.Ми побачимось потім.І зник.Я прокинулась і не знала, чи це сон чи реальність.Адже все було, як наяву.Я добре пам'ятаю твої зелені очі і руки.Руки, які я так любила.І любитиму.Між нами залишились кілометри несказаних слів, мільйони нездійснених мрій, сотні ненаписаних листів, тисячі пісень і кілька фотографій.Я поїду в Харків зимою, до твоїх батьків.Я повинна це зробити.Надіюсь, я можу приходити на твою могилу.