Насправді, у мене присутнє це почуття. Супроводжується почуттям нудоти.
Я хочу все викинути, особливо речі. Зробити ремонт в кімнаті, втекти від місць, що змушують щось згадувати /наприклад, минуле/, викинути людей, почуття. Забагато мені всього цього. Я розумію, що мій мозок не може справитись з усією інформацією, яку отримує.
Я - маленька. Я немудра, безідейна, а пора дорослішати. Ціхо, ціхо, куди такий поспіх? Да, да, вибору немає. Погоджуюсь.
Я хочу втекти. А якщо не бігти, то будь ласка, пустішу кімнату, менше ідей, більше сили волі і готовності до… самої себе.
Я не розумію: я не знайшла ще себе, чи просто не сприймаю більш дорослішого життя? А якщо і те, і інше?
Це не почуття страху.
Це схоже певною мірою на невизначенність.
До речі, я так і не знаю про що мрію.