Коли
зупиняєшся поглядом на його
зморшках у кутиках вуст, на вологих
від суму вилицях.
Розумієш,
що такі речі слід мотати на вус,
рано чи пізно -
на твій бік хтось таки й схилиться.

Хтось навмисно надокучатиме,
з норовом бажаючи провести тебе додому.
Хтось ніжним дотиком
загорне неслухняне пасмо за вухо.
Хтось наважиться і поцілує.
Але, на жаль,
ти ж не з тих люб’язних дівчаток,
яким
неважливо друг це чи просто знайомий,
тільки б уважно слухав.
За вміння вчасно мовчати
людей іноді значно більше цінують.

Якби ж час тобі мізки вправив,
душа не була б скалічена.
Знаю, ризик – це благородна справа.
Але тільки тоді, коли втрачати нічого.