Кажуть, не можна жить минулим, треба вміть все відпускать і жить теперішнім і майбутнім і т.д. Я не вхожу в ланку тих людей, я не вмію відпускать і перестать жить тим, шо було. Як я можу відпустить минуле? Це все, шо у мене осталось. Я така мала, але я не хочу думать про майбутнє, чогось мені здається, шо в мене воно далеко не буде світлим. Минуле - моя память, тоді було все по-іншому геть, тоді я була нормальна і жизнь була моя нормальна, були навіть люди, якіх я любила і могла їм це сказать, тепер язик не повертається сказать таке, для мене слово "люблю" зараз це як матюк сільнєйший для вєрущього. Проблєма не в том, проблєма в том, шо я думаю, шо колись мені знов буде так тягаво як колись було, але мозгі мені доказують, шо такого ніколи не буде і тоді я знов пічяльна.