Я не існую,
(вибачаюсь).
Під страхом плачу,
помиляюсь.
Дурію в слові
про любов,
найбільша біль
від старих вдов.
І бідних діток,
і калік,
боже, що тепер
настав за вік?
Температура 35,
і не потрібно ніщо
знать…
Мені страшно,
я тут сижу,
а десь вмирають
від " брожу".
Мені сором -
не допоможу.
Чому я нічого
не роблю?
Не врятую?
Не скажу:
" не бійся,
я люд люблю"?
Ногті всі згризу,
та навряд таке
(навіть) скажу!.
Я робот -
виконавець влади,
а вони не хочуть
(ніби не можуть)
все це надати:
врятувати,
допомагати,
поважати
і кохати.
Хоча ніби головне -
чиста людськість
понад усе.