Найгірше - вдавати спокій, коли в середині кожного дня, кожну годину, кожну мить вибухає вулкан… А його лава спалює все…але дуже повільно, спричиняючи неймовірний біль…
Найгірше - запевняти себе, що більше немає жодних почуттів… і наче вже все добре… здається, наче, в твоєму житті, а головне в серці, немає цих людей… а насправді це лише омана…
Найгірше - не думати про ЦЮ людину, а ненароком зустрівшись у місті, сказати кілька слів з щирою посмішкою на обличчі і швидко зникнути, щоб не показати свою слабкість…
Найгірше - блукати вже до болі знайомими вулицями міста і мимоволі згадувати якими щасливими ми були в той чи інший період життя…
і все що залишається, змушувати себе думати про щось інше…
а потім кожного дня перед сном обіцяти собі, що наступного дня все буде інакше, почнеться НОВЕ ЖИТТЯ…