Ну от і все минуло. Це фінал! А з неба, чомусь, дощ… Чи сльози..? Стою самотня між пустих дзеркал…: Душа, розібрана до нитки й боса, Блукає десь у порожнечі снів І слухає мелодію мовчання… Розрив, розрив! Всіх зв'язок, нервів, жил! Усе відзнято. Епізод прощання. Думок нема. Загублені у темряві світів. Навколо німа тиша й одкровення. А я лиш відчуваю сморід ностальгій Й дивлюсь на небо в пошуках знамення… Життя триває, та вбиває марнота. І знов межа. Баланс на грані зриву. Суцільна грань! Суцільна боротьба! Але далеко ще до лінії прориву. Одна. Самотня. Та кидаю виклик! Помимо фальші, зрад і сум'яття. Бо опускати руки я не звикла, Боротись буду до кінця! Що ще маленьку дівчинку чекає?.. Яке майбутнє?.. Відповідь проста: В її нещасній доленьці життя Звучить в тумані пісня скрипаля…