Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати…
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати…
Щоб тебе причарувати – на секунду, на хвилину…
Бо таких, як я, – багато, а така, як ти, – єдина…
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни.
Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом.
Шепочу слова кохання – ледве чутно… Тихо-тихо,
Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом…
Але мов солодкий гріх –
Твої губи, твої очі!
Залишитися без них
Я не можу і не хочу!
Знову сам себе зриваю –
Залишаюсь і зникаю…
Що знаходжу, що втрачаю –
Я не знаю, я не знаю…
Захлинаючись у хвилях твого збудливого сміху,
Поринаю в божевілля і шукаю в ньому втіху…
Сподіваюсь на відлигу – це для мене надважливо,
Бо пробити твою кригу неможливо… Неможливо!…
Адже мов солодкий гріх –
Твої губи, твої очі!
Залишитися без них
Я не можу і не хочу!
Знову сам себе зриваю –
Залишаюсь і зникаю…
Що знаходжу, що втрачаю –
Я не знаю, я не знаю…