Коли зупиняєшся поглядом на його зморшках у кутиках вуст, на вологих від суму вилицях. Розумієш, що такі речі слід мотати на вус, рано чи пізно - на твій бік хтось таки й схилиться.
Хтось навмисно надокучатиме, з норовом бажаючи провести тебе додому. Хтось ніжним дотиком загорне неслухняне пасмо за вухо. Хтось наважиться і поцілує. Але, на жаль, ти ж не з тих люб’язних дівчаток, яким неважливо друг це чи просто знайомий, тільки б уважно слухав. За вміння вчасно мовчати людей іноді значно більше цінують.
Якби ж час тобі мізки вправив, душа не була б скалічена. Знаю, ризик – це благородна справа. Але тільки тоді, коли втрачати нічого.