Я не пам"ятаю, коли останній раз я була в такому тупіку і коли була така безисходность. Біда не приходить одна - це точьно. Якшо вона появляється, то несе за собою ще череду собі подобних. Задівається все, шо мене касається, моральне, матеріальне, мої інтереси, погляди, да шо вже гріха таїть, задівається моя учьоба, хоча вона не таку вже важну роль займає в моєму житті. З першого дня як я поїхала з дому на учьобу не було спокойствія, проблєми слідували одна за одною, перший тиждень був адській. Я не хочу прожить цей рік в Луцьку такім образом, як я його почала. Вроді нічього страшного, а насправді все рушиться і іде коту під хвіст. Кромі того мене завжди мучяє совість, кому кому, а мені вона спать ріально довго не дає. Чього є люди, в якіх все як у людей, а є Катя, в якої все піздєц?