І тут реально осмислюєш картину життя, що потрібно цінити кожний день а не жити минулим чи майбутнім просто стає соромно за речі якіми ти марив, і розумієш настількі дріб*язковими були певні речі, і тим чим ти страдав… це той момент коли переглядаєш свій день як останій, і перед очима минає ціле життя… дивно якось, що саме я це пишу тут і зараз, але потрібно дивитись правді у вічі, а якби один хибний рух, це ж кожен міг би опинитися на тому місті…