От сьогодні, напрімєр, після розмови із одной знакомой, я поняла, шо я якійсь деградат чі шо? Чім дальше тим більше я чую від одноготків про те, шо вони вдосконалюються, розвиваються, шукають себе, вчать мови, збираються виїжать за кордон і т.д. А я от, напрімєр, не думаю про це. Я не розвиваюсь, а якшо і розвиваюсь, то зовсім по іншому. Просто, мабуть, я дивлюсь на речі реальними очіма. Це все дуже круто канєшно, шо молодьож так тянеться до знать і хуянь. Але блін, давайте ви будете спочатку реально вчіть мови тихенько, шоб про те ніхто не знав, а потім десь проявите свої знання. Або можете виїхать за кордон, прожить там пару років, влаштуваться, а потім казать про те, шо ти громадянин, напрімєр, тої самої забитої українцями Польщі. І вобщє, мова не про те іде, а про те, шо не біжи поперед батька в пекло. Людям, особінно молодим, так властиво видумувать всякі речі, одне діло, коли у тебе є гроші батьків або наслєдство дєдушкі і ти не про шо не думаєш, друге діло, коли вчішся в забитому РДГУ, ВНУ і т.д. і тебе тількі кормлять всякіми обіцянками. Може, проблема в мені, шо це я занадто все приземленно сприймаю, хоча, я люблю помічьтать про всяку хєрню тоже. Але просто нашо строїть розові замкі, а тим більше всім говорить про них? Я вобщє не люблю шось планувать і видумувать наперед, бо в кого кого, а от в мене все виходить навпакі і потім я себе караю за це. Карочє, малиє, подивіться на залупу, в якій ви живете і на своїй возможності, а потім розказуйте шось.