ну вот
довгоочікуванна зустріч
несподіванна до того ж
що я відчувала? напевно тисячі різних, незрозумілих відчутів.
39 днів розлуки і ось твої очі, які настільки знайомі
мурашки по шкірі, сльози в очах
безкінечне, нестерпне тремтіння
твоє питання: "все добре? "
як я маю відповісти? що в мене все настільки погано, як ніколи раніше? чи що я кожен день рахувала і боялась нашої зустрічі, як апокаліпсу?
ти бачив як я тремчу, ти бачив мої очі
ти все знаєш, ти все розумієш
я ж не розумію нічого. нажаль.
яке твоє відношення до мене, для чого ти прийшов зустрітись?
ми розмовляли як давні знайомі
а так хотілось взяти тебе за руку, ти навіть не уявляєш настільки
а твій запах
я ще раз відчула запах твого парфуму, це можна зрівняти з ударом в живіт, знаєш
це було боляче, аж занадто
я не знаю, що мені дала ця зустріч
все залишилось так як і було
я не розумію. зовсім.
я хочу просто знати правду, чому не можна мені напряму сказати, що і як, чому я маю мучити себе здогадками, накручувати лишні факти? я готова до правди. нехай вона прозвучить. тоді я буду вже мислити по-інакшому. я навчусь бути без тебе, не думати про тебе. мені потрібна лише правда.