вчора я пропустила всі прощання з Каріною, але все ж таки встигла, хоча б на 15хвилин, але встигла.
ми з Машою пішли туди, куди вели ноги, набралися з Саньою і вона прийшла до нас.
йшли, як завжди говорили, сміялися, ну як завжди все..
і тут на перехресті переходячи дорогу я чую таку фразу:"маладьож, дайте пройти".перед тим ми трохи розповзлися стадом.я стояла, як вкопана в землю і цей мужчінка взяв мене за руку.
я стояла в шоці, дєвонькі підійшли трохи ближче до мене ніж були.
стоїмо такі на перехресті і цей мужик починає розказувати мені практично про мене.
він говорив такі речі, що я думала не втримаю сліз.
все так точно, чітко і ясно.
це було так страшно, що тисячі мурашок пробігли по мому тілу.
він сказав практично все те, чого я боюся.
все точно так, як я тримаю в себе в голові.
відстань, забуття, один нещасний рік, який просто треба перечекати.
за 20 хвилин я подумала, що 10раз вмерла.
люди, ми ахуєвші були.
звідки людина, яка бачить тебе перший раз в житті знає твою думку про долю?!
весь час цей дядько тримав мене за руку, і я не могла її забрати.
він сказав, що через 10років зустріне мене і запитає чи все було так, як він сказав.
от кому може так фартанути, як не мені?
і так в голові каша, так ще й від вчора подвійна порція!