ночі мої – фестиваль арт-хаузу дні – як порожні і голі стіни бог полюбляє тримати паузу і виставляти захмарні ціни я розсипаюсь на сто сюжетів я намагаюся бути невидимим то конвертуючись в дим сигаретний то проростаючи прутнем нефритовим фрази римуються з фазами місяця хто їх засвічує? хто їх гасить? час не залежить від методу й місця місце і метод належать часові я обміняв би усе це гамузом на щось одне і таке ж безцінне наприклад на вміння тримати паузу чи на невидимість вибляклих тіней час запускає обидві свастики нас відпускаючи в плавання вільне часом ми так несумісні із часом – надто швидкі або надто повільні я поміняв би усе це оптом на німоту нічиєї мови.. хочеш втечемо нічним автостопом? скажеш про це коли будеш готова?