Дивна річ ця ваша "пам'ять". З нею іноді нестерпно жити, коли всі спогади деформуються у докори сумління. А іноді - тільки завдяки їй і живеш. Заплющуєш очі і, наче вмикаючи подумки прожектор, переглядаєш власне дитинство, перші відчуття, коли сів на велосипед, коли бабуся напекла пиріжків зі сливами, незграбний поцілунок біля твого під'їзду, момент, коли вдягли одне одному обручки, коли вона сказала "так", першу посмішку твоєї донечки.
Дивна річ ця ваша "пам'ять". Коли через неї не зможеш більше дивитись у вічі колишнім, бо свідомість можна примусити "забути", а тіло все ще пам'ятатиме дотики. Коли небо відбере найдорожче: батьків, коханих, друзів - все рівно пам'ять й далі ятритиме рани.І чомусь завжди триматиме у своїх обіймах образи, зраду, тих, хто робив тобі боляче, відпускаючи з часом все світле й хороше.
Дивна річ ця ваша "пам'ять"…Без неї ми були б одне одному незнайомцями, проте, й з нею стаємо одне одному чужими.