Іноді дорогі тобі люди не дозволяють тобі змінюватись. Ти намагаєшся змінити себе, твій навколишній світ, який вже сидить в печінках, виправити старі помилки.. А вони приходять до тебе з старими згадками, минувшими помилками та з "ти ж самими граблями". Вони відкрито кладуть їх перед тобою, а ти без сумніву ступаєш на них і твоє минуле життя просто повертається, навіть не вспівши змінитись! А потім, одного дня ти знову кричиш на весь будинок, знаючи, що ніхто не почує, ти зжимаєш губи до крові, зтискуєш подушку і дивуєшся, як ти взагалі ще живий. Як ти ще дихаєш…як ти ще щось можеш відчувати після таких духовних падінь. Ти не витримуєш, але все ж таки знаходиш сили йти далі, далі відчувати, ти тримаєш той великий за розміром камінь в серці місяцями, а можливо й роками. Ти починаєш своє життя кожного ранку, вечора, ночі, але воно здатне закінчуватись того ж часу. Безвихідна ситуація? Зовсім ні. Як мені мама завжди говорила -вихід є. Це Бог. Адже нове життя ніхто не здатен почати сам, власними силами. Ти рахуєш себе сильним вистояти серед всіх проблем, через які ти проходиш. Ти слабий. Адже через всі труднощі життя ти здатен пройти тільки з Богом, який і попіклувався про тебе. Забий на своїх друзів, які тягнуть тебе з собою вниз, до пекла. Забудь всі перешкоди, які були раніше, забудь нічні крики та плач у подушку. Зміни своє ставлення до себе та до Того, хто по-справжньому любить тебе.

Гляньмо реальності в очі, ми ніщо без Бога.