Якби набралась сміливості, спитала і сказала тобі все.
Все!
Її думки, питання, страхи і переживання - все, що її турбує.
Чому вона розповідає це, для чого? Ти все рівно не дізнаєшся цього!
Толком пісень на телефоні не послухаєш, бо більшість їй асоціюються з тобою.
Їй так боляче… Знаєш?
Чому ти не написав зразу на наступний день? Вона чекала і надіялась, не могла місця собі знайти.
Не знаю, що мені думати на рахунок того, що В казав А.
Чи справді ти таке казав?
А для чого, чи правда це?
Вона вже навіть відвикла трішки, хоч і гіркий осад ще присутній у неї на душі. Познущатись?
Твої солодкі слова… Ти кажеш "дівчинка", а так і рветься дописати: "зараз лише твоя".
Боже, ця нестерпна бігуча строфа питань в голові…
Моя бурна фантазія не раз знущалась, з моїх думок про вас 3 томи можна написати)
Це ж все так реально, просто написати "йдемо гуляти", а треба ж сміливість.
