З тобою, хоч в Єрусалим. Ти классная, оставайся такой всегда. Любовь живет три года. Парадокс: чекаєш аби справді теорія про трирічне кохання була правдою, а сама вже другий день дихати не можу, бо від тебе ні слуху, ні духу. І, справді, коли в тебе є час, ти стаєш нещасним, бо багато думаєш, і розумієш, і приймаєш, найгірше, що може статись, усвідомлення людської мізерності, зокрема і твоєї, усвідомлення того, що всі історії вже були, а ми лише їх переграємо, надаємо нових кольорів(і то на тон світліше, чи темніше, різниці по-суті немає), всі книжки вже були написані, і давним-давно прочитані, всі наші помилки вже не помилки, а барабана партія, що відбивається з точністю до секунди. Ми - це лише ілюзія нашої індивідуальності, ми не одиничний екземпляр, а проштамповані копії, наповнені, навіть, тим самий лайном. Доля з нас сміється, природа нас катастрофічно розмножує, а люди, хай їм грець, і далі єбуться. Я і справді багато вимагаю від людини, до того ж, я її присвовуюю, бо якого дива, я Олександра(красіва/очєнь), маю її з кимось ділити, не царске це дело, знаєте. Я не люблю, коли мені брешуть, тим, більше в очі, це низько, навіть для найгіршого мого ворога. Не люблю, коли підставляють, ставлячи себе вище інший(мене, ихихи). Я егоїстка, і мені кльово, мені не приходиться приховувати правди, і боятись, що вона випливе, я відразу ж ставлю всі крапкі над і, бо життя і так коротке, навіщо ж його марно витрачати на таку маячню, як "догодити іншому", "аби не взнали правди", "аби подумали про мене добре". Клала я на таке, немає мені, що робити, так це - догоджати цим людям. Що знаю точно - як не стався до людей: добре чи погано, всеодно вилізе один хуй. Переконалась на свому власному досвіді, але вже проблему ліквідовано, тобто людину, за якої були проблеми з настроєм. Не думала, що від цигарок буває так погано, наш відпочинок(після якого нормальна людина потребує знову ж таки відпочинок), дав про себе знати: їм надто мало, відчуття голоду відсутнє, нестача сил, і емоції, я мізантроп, ей-богу, але було добре, і навіть забувати ніч, коли ми були в амплуа хвойд, зовсім і не хочеться, і діалоги з сусідами тим паче, ихихи, і сіл на столі, навіть самца, і "зараз маргала викалю" або ж "Сын, да сколько можно кушать?". Це було і справді класно, але потім ми повернулись, і все стало на свої місце, і всі згадали свої проблеми, які начебто виглядають такими рідкісними(смєєшнооо, хоча не дуже) Тільки дочитала Бегбедера "любовь живет три года". Я посмотрел на часы было 23:59 . Скажу одне: все, що я вважала про шлюби і любов - вміщує в себе одна книжка в 190 сторінок дрібного шрифту, кушуйте не запиваючи, бо можете подавитись. Дивна річ, я так хотіла поїхати звідси, і ось моя мрія здійсниться за два місяці, кажу ж, життя річ дивна. Буду жити серед молоді, і їсти мівіну, страшдати на гастріт і, коли приїжатиму додому буду вимагати суп з фрікадельками, які ненавиджу. Дорослішати смішно, і примітивно, бо з часом помічаєш, як стаєш бути схожим на батьків. Що би не написав Бегбедерив в кінці, у мене свій "енд", хоч далеко не "хеппі". Любові немає, це просто, коли голодний не знаєш чим себе нагодувати, бо грошей немає, та й їжею не натрахаєшся, хоча є такі індивідууми, в яких жінка - відбивна. Я, бляха, йому зробила б котлету з яєшнею раз і назавжди, і був би голубчиком без фаршу, в кінці кінців. Тим часом, я відкриває нову книжку, читаючи ще зовсім нові сторінки.