Дивлюсь тобі крадькома у вічі
і бачу як зіниці зайнялись, мов гніт.
Іронія не повторює двічі,
тебе не врятує соломинка,
якщо совість й без того по вуха в багні.
Нервово сіпається повіка,
Хвилювання азбукою Морзе передає сигнал.
Ти б так не ризикував, ризик – недолік юного віку,
мудрість починається з великих літер у історіях,
обрамлених пораненим тілом перших глав.
Хоча, кому я це розповідаю? П’ятикласнику,
що незграбно закинув власну гідність,
мов підручник у ранець.
Легковажному блазню, що отримав найкраще,
але без зайвих зусиль цього не зберіг…
Не чекай, щоб загоїлись рани,
не шукай шлях до щастя, знай – ти сам головна з доріг.
—Леона