01 июля 2013 года в01.07.2013 21:50 4 0 10 1

Іронія звички

Було соромно повертатись вранці додому,
нишком оминаючи мамин сон крізь коридор.
Він мені просто друг, навіть менше – знайомий,
він з тих хто бувають «після», а не з тих, що «до».

Він мені завжди ввімкнена телефонна слухавка,
носовичок і міцне плече.
Він з тих, хто не радять, засуджують, а з тих, хто
мовчки вміє слухати, не зазіхаючи на зміну сталих
речей.

Він - передбачена випадковість,
надміру охайний, зразковий.
Хоч в рамочку поряд з ліжком став.
Завжди усміхнений, накрохмалений комір,
завжди спокусливі, неціловані сумом вуста.

Я б отямилась, я б до його спокою й ніжності звикла.
Але, знаєш…
Такі як він – це солодка лірика.
Тому я вкотре кидаю долі виклик: нехай серце шматує
черговий покидьок, якому у мене патологічна схильність вірити.

/Л.Вишневська

Комментарии

Зарегистрируйтесь или войдите, чтобы добавить комментарий

Новые заметки пользователя

NATALYMARLYONY — ne_vona_25+

12

#євромайдан

11

я себе так давно не відчувала. дуже дивний стан коли всі органи не на місцях. дивна невизначеність яка не дає спокійно жити. незнаю зосі...

12

і все так як пару місяць назад…. не вистачало, і воно мене наздогнало, краще б наздогнало на тривалий період часу

9

caught up

10

так став мені лайкі хоч інколи, я так буду знати що ти хоч інколи мене згадуєш.звичайно розумію, що між нами нічого не можливо, але так д...

10

Завжди бери реванш, якщо дають. Тиша в кімнаті, наче зашморг на шиї, який так і кортить в істериці зірвати. Спогади наскрізь душу бо...