З кожним днем я розумію, що мені все важче буде прощатись. Як же я буду сумувати за людьми ких я бачила більше 24 годин в день? Якось навіть жалкую про ті хвилини образ, могли ж їх використати разом. За кожним валіза величезних спогадів, за кожною подряпиною на нозі чи фото. Знаю, що деких я вже ніколи не побачу, і не врятує ні vk, ні skype. Це вже вже вирок. В нас ще є 3 дні. Кладу плншет, біжу до вас.