Запинатись на півслові,
ховати погляд у кишеню,
вкриватись багрянцем з голови до п’ят,
несміливими літерами починати нові рядки.
Спасибі.
За те, що на все заради мене готовий,
за те що одним займенником окреслюєш все життя,
за ніжний дотик до тіла міцної, мов гриф, руки.
за те, що ти мій, а я тільки твоя.
Кохатись у лимонному сяйві місяця,
що ледь визиратиме з-за гардин.
Спасибі.
За вірність, у якій півсвіту вміститься,
за все, що колись обіцяв,
за те що з мільйонів – такий один.
Прокидатись подумки поряд,
шаленіти від ревнощів, кидати з опалу важкі слова.
Долати гордість, сумніви, розпач від горя.
Спасибі, рідний, що дав мені серце.
Тільки з ним я – жива.
—Леона