Найважче говорити тоді,
коли справді є що сказати.
Слова,
наче якір, падають на дно душі,
думки
поодинці слухняно сідають за грати.
Іронія долі ница й ганебна.
Сподіваюсь, час тебе добре провчив.
Бачиш,
на перетині океану та неба
наш з тобою залитий сонцем Бейрут?
Про все найдорожче – мовчи.
Впустиш слово з вуст – заберуть.

Нога б моя не ступала на
совість цього забутого Господом порту.
У людях тут більше солі,
ніж може вмістити сам океан.
Бачиш,
як тонуть ненароджені серця,
рештки невдалих абортів,
як судомить
від спогадів пристань
і як вигинається дугою її занедбаний стан?

Це все ще не загоїлось, це все ще пульсує й болить
так, що не заснути, торкаючись ліжка спиною.
Іноді любов – це трикутник,
в якому краще бути самотнім,
бо той, хто самотній, ніколи не буде покинутим.