В пустелях сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба,
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно згадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє,
тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця визнає
прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
щоб у повторах не сгубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це – витвір самоти,
нехай це – вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани