Буквально без хвилини ми всі вже повнолітні, здається тількі вчора випускний, а вже закінчую перший курс
ніби зовсім недавно бабушка, мама пускали сльозу залишаючи мене в іншій країні, зовсім одну.А вже час повертатися до дому на канікули.
Зі сльозами на очах я їхатиму звідси на 3 місяці, я сумуватиму за всім і всіма.За кімнатою 126, за інсомнією, за білорусами, поляками, за безсонними ночами, проспаними парами, хмільними ранками, занудливими колоквіумами, походеньках по магазинах, та за першими самостійними кроками.
Немає нічого вічного, довіряти можна лише самій собі, ті хто були всім просто в один момент стають ніким
З'являються нові люди, заміняючи старих, все що стається лише на краще.
Я ні разу не жалію що залишила все що було, і почала з початку
Хто має хоч айменшу можливість, залишити старе життя, хватайтеся за неї як тількі можете, ціпляйтеся мертвою хваткою, тримайтеся ногами і руками
І ВСЕ БУДЕ, ВСЕ НЕОДМІННО БУДЕ!
