Ці 30 людей назавжди залишаться в моєму серці.
Очікуванно, напевно, що напишу про випускний на блог, хоча вже він став, як громадська параша, дякую, луцьким, великий уклін, але суть не в тому.
Було так страшно, що руки мимоволі трусились, живіт, до біса болів, а тримаючи напарніка за руку(який завжди мене прикривав своїм мужєствінний тєлом на вальсі, хахах), розуміла, що це ввостаннє, бо, як не як, все проходить і дружба нашого 11 класу теж зникне через місяць, ну від сили два.
Але в той момент, коли ми зустрічали світанок, я дивилась на свого Влада, і любила його з землі до небес, бо мені не вистачатиме наших розмов, жартів, англійської і Оксани Олександрівни, фільмів в нього після школи, і найсмачніший обід, за все хороше і погане, за щирість наших відносин, і за несумісність наших характерів, я люблю тебе, і завжди любитиму, мій придурок Михнюк Владислав.
Коли шла під руку з Антоном, розуміла, що більше такого не буде: не буде наших уроків алгебри, де він тільки сміявся з мене, коли я виходила до дошки, не буде фізкультури, де завжди можна було зайти до Тараса Леонідовича і посміятись, будемо менше вже бачитись, бо даю місяць, від сили два, якщо розумієте. Дякую за твої слова:"Як добре, що ти все ж таки перейшла". Я люблю тебе, і завжди буду любити, бо більше ніколи ж не зустріну такого Антона, головне залишся собою, прошу. І зустрічаючи світанок, ми були найкращими друзями, знаєш.
Кожен раз, як танцювали вальс, це було страшніше кінця світу, але все ж таки, було добре. Говорити з тобою, коли танцюю, як спасатільний круг, серйоозно, бо емоції зашкалювали, а терпіти немає сил. Коля, ти справжній мудак, але я тебе люблю. Добре, що якось так і подружились ми твоє, дивно, але що маємо, то маємо. Ви з Антоном, мені вже, як сім'я, яка завжди підтримає, передасть гроші з Лодона, єслі ви панімаєте ачьом я, яка заспокоїть. Добре з вами, наче вдома. Люблю вам, і вже навіть не уявляю свій день без вас, але скоро все змінеться, і якось будемо жити. Але Коля, не будь ти ж мудаком, і думай перед тим, як бігти за кимось, не варто і не варті. Щасти тобі, xoxo.
Коли я тобі говорила, що буду сумувати, то це дійсно так, бо я це говорю вкрай рідко і мало кому, коли казала, що будемо спідкуватись, точніше дружити далі, я в це щиро вчора вірила, Катя, ти надзвичайна. Таких я ще не зустрічала, ти моя малесенька принцеса, якою мені ніколи вже не бути, ти як моя інша неіснуюча вже сторона душі. Дякую, що вчилась з тобою, і дякую, що вчора чула ті слова, які так треба було мені почути. Обійми міцнішають, коли вони взаємні.
І дивлячись на вас, гальорка обриганів, ви були рідніші за будь-коли. Дякую за ситуації, які склалися між нами, Влад, і ще не раз подякую, бо навчило багато, але взамін цьому, мені є що згадати, і тільки хорооше. Шкода, що вже не буде таких уроків, де Сима буде бушувати, Піня запізнюватись, а Хом'як хамити, я буду сумувати, бо таких, як ви не забувають. Якось казала, що не виживу без вас, коли ми дружили, але якось ще жива. Дивно так, як може все змінитись в один прекрасний день, наприклад, як сьогодні, коли вже дорослі, але такі ще діти.
Це був дійсно найкращий клас, а плакала я від того, що я зробила првильний вибір перейшовши в 13 школу. Випуск 2013, я вам щиро бажаю всього найкращого і аби щастя переповнювало нас. Ми прощаємось і обіцяємо, що повернемось знову сюди, бо маємо, те, що не вмирає:наші спогади про рідну школу, хороших вчителів, найкращий клас і вірних друзів.
З кінцем всім, з великим ахуєнном кінцем, як казав вчора тамада, аби діти мої вставав добре, ихихихи.
А коли підіймали стопкі, це була найдовший момент у моєму житті, бо розуміла, що хочу закарбувати це у свої пам'яті назавжди. І да, дякую Тарас Леонідович за такі слова, Федір Федорович за вашу повагу, бо мені дійсно це важливо, і за все те, що ви зробили, бо ви, як не як, найкращі вчителі.
Ваша "новінька", яку ви сприйняли і приютили. Це було моє рішення, і воно було, чорт забирай, самим привильним у моєму житті. Я люблю Вас так, як ніхто, бо мені дійсно є з чим порівнювати і хоч на вас немає ярклика "гімназія", зате в душі ви відповідаєте цьому, і медалісти ми по життю, не тільки в навчанні. Назавжди ваша, Сааша.
Ранкове сонце не спішиться підійматись,
Комусь вставати, а комусь лягати спати,
А ти гуляєш з друзями по місту,
Прийшов твій час прощатися з дитинством.