Вулиця довжиною у одне “пробач”.
(Леона Вишневська)

У кожній літері твого милозвучного імені,
на шиї, вустах, від переднісся
до самого тімені
сидить по одному хтивому бісові.

Кожен дотик твій залишає бруд,
поцілунок – терпкий післясмак отрути.
Та чомусь…
завжди найбільше боюсь лиш
того, що тебе відберуть і що колись
мені доведеться тебе забути.

Нехай
за плечима стільки горя та болісних втрат,
проте, я в одному лиш слові серце своє вмістив.
Знаєш, ще надто рано, рідна моя, облиш…
ще не пора від безпорадності вщент спалювати мости.