Сівши та згадавши дитинство, шкільні приколи з однокласниками, всі радощі літніх канікул, захотілося написати про все.
Ще ніби недавно ми були зовсім малі і десь бігали в рідному дворі, грали в "казаки-разбойники". Все було так класно.. Здавалося що нічого більше не потірбно для щастя. Але з кожним роком ми робимся дорослішими. У нас міняються стереотипи, погляд на світ, проявляється своє тверде Я. Міняється коло друзів та знайомих. З*являються проблеми, пов*язанані з цими самими друзями, та і не тільки. В нашому житті все більше і більше шкідливих звичок. І всі ми розуміємо, що життя - це не рівна протоптана стежка серед поля..Ні! Це густі та колючі чагарники де багато зла, лайна та несправедливості.
Ось вже і останній дзвоник… Зовсім не віриться що я провчилася з цими людьми пліч об пліч 9 років, з ким трішки меньше, але суті це не міняє. Всерівно вони дорогі мені. І дорогі мені шкільні спогади. Навіть смішно згадувати якими ми були малими розбишаками) як бігали і збивали всіх по школі.. зараз ми говоримо що нас бісять ці малі, які постійно бігають, але блін ми були такими самими :D
І шкода, що ми йдемо вже окремо своїм шляхом.
Ось ще останні дні коли ми бачимось всі разом… А далі випускний. Далі не буде так як раніше хоч як би ми цього не хотіли. Залишаться одиниці з якими ми будемо разом, але це всього одиниці…