Ліна, привіт!

Поспішаєш йому на зустріч, дрібочучи ніжками
у синіх сандаликах.
Сукня,
на якій хтось розсипав оберемок білих горошин,
ніжно підкреслює стан.
Ти ж так довго чекала, а він їхав до тебе здалеку.
Він тепер тільки твій, тому неодмінно хороший.
І ти з ним поряд така невагома, тиха й проста.

Кинешся пташкою йому на груди,
будеш тремтіти в долонях і хлюпати носиком.
А він усміхнеться й скаже:
-«Серденько, хочеш тістечок й кави?»
Тоді цей, здавалося б, звичайний, сірий будень
розлиється по бруківці фарбами й довкола
все стане невимовно насиченим та яскравим.

Він так міцно
впіймав тебе у обійми й ще досі не відпустив.
А ти
мило зашарілась та знітилась.
Все що позаду це такі пустощі й нісенітниці.
-«Щастя, я не хочу тістечок й кави.
У мене ж є все найсмачніше, у мене є ти.»