В колонках звучить пісня під яку хочеться написати душевний пост.
Ну що ж, почнемо.
Ще у лютому я казала одній людині, що до літа втрачу всіх своїх друзів. І так дійсно вийшло! Чому коли я комусь розповідаю свої мрії чи плани, то вони обов.язково мають звичку не здійснюватись?! А коли говорю про щось погане, то в подальшому так і буде!? Я боюсь, що так і буде з моїми планами після 11 класу. Дуже цього боюсь, але зараз не про це. Продовжимо про людей.
Всі мої вже давно не мої. У кожного є заміна. Може не цілком гідна, але ж є. Я всіх дуже любила. Але на деякий час мій світогляд змінився, і я вирішила покласти на всіх хуй. І це в мене прекрасно виходило. Було добре до того моменту коли в мене не забрали останнє із списку "моє найрідніше.найулюбленіше". Але знову ж після цього я цілком нормально себе почувала. Нормально до того часу, поки я знаходилась в чиїйсь присутності, а не сама. Бо всім добре відомо, якщо ти одни, ти починаєш думати і обдумувати своє життя і останні події, які в ньому відбувались. Я боюсь таких моментів. Ще взяти до уваги те, що я неадекватна, мені небезпечно залишатись одній. Я можу наробити дурниць: подзвонити чи написати забутим друзям. А зранку, коли приходить ясність думок відверто шкодувати про це. І взагалі цей пост ні до чого не доведе. І як всі інші. Хоча..
Знаєш, що я згадую? Це я до тебе, ти, яка "не читаєш мій блог"! Пам.ятаєш коли були такі випадки, що я писала пост і ти давала про себе знати. Охх, як я любила ці моменти! Ти писала на аск чи на скайп. Оує. Все частіше згадую тебе останнім часом. Нас з тобо пов.язують найкращі спогади! Але літом прийдеться нам бути нарізно.
Щодо тих хто є у мене на сьогодні.. Я ціную їх! І боюсь втратити. Я знаю, що мене люблять і можу в цьому не сумніватись. Але страх присутній.
Я дуже багато за ким скучила!
Іду вчити монолог. Такі думки мені шкідливі.
Завжди показуйте людям, що відчуваєте по відношенню до них! Бо хтось може накрутити себе і зробити не правильні висновки!