я їхала сьогодні в маршрутці
повз мене сиділа молода пара
простий пацан, просто баба
дивилась так на них, і зрозуміла ось що

вони дійсно щасливі

вони щасливі, бо не приховують відносин
адже хіба можна бути щасливою приховуючи це?
вони щасливі бо видно по хлопцю як він до неї чим найдуще нахилявся, розважав
вона так собі простенька дівчинка, не сяє вродою, не багачка, але симпатична
проте які вони була щасливі, ці іскри в очах я мабуть вперше таке помітила в людях

і зробила я висновок
от що, коли людям добре, дуже добреЮнастільки добре що вже далі просто нікуди, то розійшовсись вони не будуть згадувати один одного як останню суку і так далі, а вони назавжди будуть жити спогадами, отими найщасливішими спогадами

і ось що, я сказала в голові фразу собі"всі тиакі типу ахуєнні, там цілуються, там заручку, там ще щось, а мені одній найкраще бути, і мені чудово, ніхто мені не треба "
впревнена, більшість із нас так само думає!
але люди яка ж це брехня

така фраза звучить з наших уст тільки через те що в нас ще не було того, будучи з яким ми "літали в космос "
адже якби був, то після нього ми б точно не казали " мені добре одній і ніхто мені більше не треба" бо знали б що вже було в житті настільки добре, що момент одинооксті з ним(з моментом закоханості чи як це тепер називають) просто не зрівняється, бо ми не знали щастя, от і твердимо впусту

хоча іноді все таки, потрібен відпочинок після чогось довгого,

так що це лишень моя думка