перечитувала діалог..і зрозуміла, що я реально просто звикла! звикла, що все має бути саме так! звикла, що повинна страждати, мучитись і плакати. просто звикла!
насправді вже нічого немає! все в якийсь момент безслідно зникло! хоч від пам'яті нікуди не дінешся, але все зникло! я настільки звикла до цього всього, що взагалі не можу уявити, що вже нічого немає! залишився просто осад.. приємний і водночас огидний! такі змішані почуття і все! це вже приємно дивує!

напевно образа залишиться на все життя. просто такого не можна забути. той момент коли я вирішила зрадить свої принципи, стереотипи і взагалі частково себе заради чогось, когось. це просто так не забудеться! але легше поволі стає. і це трішки тішить..!