Хотіла спочатку написати пост про Польшу, як я з'їздила, але зрозуміла, що особливого то там нічого і не було. Так все було добре і чудово, а найголовніше всі живі (не всі зрозуміють). Та й була мавіть трішки в ударі).
І ось я захотіла написати пост про людей які нас оточують, про друзів.
Друзі - це не від'ємна частинка нас, друга сім'я яку ми вибираємо самі, наша опора і наша підтримка у складні моменти. Не багатьом щастить зустріти справжніх друзів, бо люди на стількі різні, що часто ми не можемо повністю їх зрозуміти.
І ось ми вже трішки дорослі, маємо якийсь (у кожного свій) болючий досвід. Може вік і невеликий та життя нам підсовувало різних людей. Від ворогів до найкращих друзів. Шкода, що інколи ми занадто пізно взнаємо людину насправді, спочатку відкриваємось, а потім боляче обпікаємось. Марно надіємось, що кожна така рана не пройде безслідно і ми не наступимо на ті самі граблі.
Доводядь до відчаю думки про "друзів" з якими ти ділишся планами на майбутнє, а в кінці все рушиться. Коли ті ж "друзі" роблять тобі комплімент (наприклад, "Оооо яка в тебе фігура!"), а через 2 місяці ти - жирна корова. Хіба цих "друзів" можна назвати друзями?! Але нажаль, ми це робимо…
Скільки разів я усвідомлювала, що найрідніші люди роблять найбольніше.
Але немає зла без добра. Все ж знаходяться такі, яким ми справді не байдужі, які у відповідь відкриваються нам. І я щиро рада за тих людей, які знайшли таку свою половинку. Часто у друзів різні смаки і погляди, так і без суперечок не обійдеться, але чи було б цікаво жити якби все було ідеально і однаково!?)
А іноді хочеться і таких друзів).