Значіть так. Їздила я в Івано-Франківськ з хором на конкурс. Сиділа в автобусі з Лільою. Спочатку було скучно, якшо нам скучно то ми або їмо або спим. Вобщем, почалось все з цього:

це карочє перед нами сиділи Саша і Юліана. Юліана переді мною сиділа і вона шось нахілилась шоб дивиться в вікно і її волоси впали мені на коліно. Мені захотілось намалювать там абліччя. Потім ми шось втомились і Ліля вляглась на мені спать. Постоянно лягала на мене. Ліля: "Оль, вийми свою кость шоб я могла на тобі лежать". Їхали ми дууууже довго, ми мали їхать всього 5 годин, а їхали 7 з половиною. Приїхали туди всі такі замучені. Так як ми особінний хор, в нас було два охранніка-міліціонера. Не випускали нас нікуди і всяка хрєнь. Треба було жить по троє чол. і Ліля жила з Яною і Настьою Манік. Ми з Сашой мали жить двоє, але Прохорівна побачіла нас і втулила нам малу таку дєвку - Аню, такшо жили ми троє: я, Саша, Аня. В комнаті де ми жили було дуже странно, всякі запискі висіли про бога і іконка над Сашиним ліжком. Наш хор жив на 5 і 4 поверсі, а "Унісон" й. в р.(ахахах) жили на 3. Перший день нічьо такого не було. Приїхали, розібрали вєщі, лягли спать. Блііін які ж там комари агромєзні. На другій день почінався конкурс. Треба було їхать в Тисменицю. Це відео на якому таке враження шо знімали тільки наш хор (нажимається). Тисмениця - дуже странне місто. Там тіпа хутряна фабрика, але коли ми ішли парадом, то там все так: похоронні послуги, хутро, похоронні послуги, хутро, продукти, похоронні послуги, хутро, похоронні послуги. І там взагалі не цікаво, ніде даже не могли погулять норм. Таак, саме більше ржали з хору "АнгОли" це ми так з Юльою на них казали, бо в них були такі костюми як ангОли посходили:

(дуже сильно без палєва сфоткала їх). Ще в перший день ми побачіли "воу воу модніца палєхчє", ця тьотка продавала бузок:

Там до нас так ставились як до якіхось богів, ми коли їхали, то їхала скора, автобус наш і перед автобусом міліція, йоу. Коли нам дозволили там гулять, то всі побігли по морозиво. Стоїм, я Юля Аня Аня Ліля, ховаємся від Марії Прохорівни, тут вона іде, всі підходять і кажуть шо вона кричіть дуже сильно на всіх з морозивом, ми ховаємся, а Ліля: " будь ласка доїж моє морозиво" АХАХАХАХАХ ми ржали як ненормальні, потім побігли до автобуса шоб нас не бачіли і там доїли. Їздили обідать і хтось вийшов так шо перед Лільою закрились автобусні двері і вона така в паніці: "шо робить? як вийти?" з цього тоже я сміялась. Я коли сміюсь то всі сміються з того як я сміюсь і кажуть: "ну Оля". Ми придумали імена компашці:

якшо не видно, то: Віка Тумбаюмба, Безіменна, Даша Яворська і Гайка Одєргайка

а це коли вже приїхала то статус такій в Даши стояв:

ходила постійно з Юльою, прийшла в комнату, Саша: " Оля чого тебе нема постійно? чого ти ходиш десь з Юльою а не зі мною?", я: "Саш ти шо рєвнуєш?" Саша: "да я рєвную Оля" ахаххахахах ржала. Всі дуже безпалєвні, наприклад: сфоткали Аню, вона була похожа на порнозвєзду. Аня: " а мені всі подружкі кажуть шо я получаюсь як порнозвєзда. Ань ти порнозвєзда! я не порнозвєзда" і 100500 раз каже порнозвєзда, обертаємся, а там Наталя Олександрівна, ахахахха ми ховались і ржали дуже сильно. В Автобусі коли перевіряли чі всі є, то казали: "всі є?", ми казали: "кого нема підніміть рукі". Дуже модно познакомилась з чуваком. Ми пішли з Лільою гулять по зданію, побачіли Марію Прохорівну і сховались в ванній, вона зайшла, каже: "ой я забула тапочкі. шо ж це я буду робить тепер без тапочок" ми з Лільою заливаємся. Ліля: "може вам дать свої?". Я не видержала і вибігла, там був чувак на коридорі.
Він: прівєт, я Рома
я: Оля
він: ти звідки?
я: Рівне, а ти?
він: Заліщики
я дуже сміялась так як не могла відійти від того шо тільки шено Ліля сказала Марії Прохорівній
він: можеш дать мені свій номер?
я карочє стою заливаюсь, не можу зупиниться
він: ну ладно я піду
я: ага
і унікали його постоянно. Стояли там біля автобуса, Ліля: "ой Оля він дивиться на тебе, іде кудась". я: " о нєєє", Аня(порнозвєзда): "цей блондін? мм то хай іде сюда "
я сказала Дані шо в нього ноздрі як пасхі. Дуже круте порівняння. Нас постійно знімав один дядько, лазив за нами, просив шоб ми дали йому інтервью. Ми його назвали отець Захарій, бо захарив. Гуляли в центрі Івано-Франківська, там був день міста і всякі сувеніри продавались, я підійшла до одного там прилавку
я: оо яка класна штуковіна
дядько: купляйте дівчата класну штуковіну.
І ще багато чого ржачного було, але цей пост і так якійсь величезний, я вже немагейшн писать, буду вспоминать і записувать.
Все круто так було, але додому всеодно хотілось. Наступна поїздка - Артек, але перед нею ще Марафон. ехх, знову в технікум і на хор. кінчілась лафа ;)