Хтось необачно зачепив її ліктем в метро,
шалик, наче повітряний змій,
полетів десь у натовп незнайомих людей.
Вона
озирнулась, «Хтось» зробив їй на зустріч крок,
промовляючи поглядом:
-Ви чекаєте змін?
-Кожен день.

Повітря від подиву, мов загусло,
було важко дихати, в скронях затерпли думки.
Ця мить – за межами здорового глузду,
навіть, якби можна було втекти…
Тоді куди і з ким?

Навпроти волоцюга сховав до капелюха останній акорд,
вечір нагадував блюз.
Крізь шкіру просочувались спокій і тиша.
Жаль,
що серце не білборд, на ньому фарбою не напишеш
«Я тебе л…»