І як туман… Те сяйво від знамен, І спогади терпкі, болючі, давні… Підносять ветеранам до рамен Розквітлі оберемки цвіту в травні. А їм хіба потрібна та яса, Коли ще пам'ять кулями розшита?.. А їхня юність – чорні небеса, І кров’ю розфарбована їх свита… У грудях їхніх й досі рветься клич – Вогонь терпкий палає нездоланно. А їхня доля – то червона ніч, То як туман, що підло встелить ранок. Чи їм та слава честі не гірчить, Коли заниють їх тілесні рани?.. А їхнє щастя – то зрадлива мить, Про що промовчать сиві ветерани.