Зараз сиджу і згадую як все починалось.з звичайної переписки, з музики, зі злості на лікарів.як я цілими днями просиджувала вк, тільки щоб попереписуватись з тобою.і кожен раз собі казала: “ всьо, не буду йому перша писати, не буду надоїдати.захоче, сам напише“.але як тільки бачила твій онлайн, не могла щоб не написати, хоча й знала, що надоїдаю.а бажання на Новий Рік, я навіть подумати не могла, що ти загадаєш теж саме.декільом людям, я напевно зробила боляче, але мені було всерівно, бо в думках був лише ти.коли тебе поклали в лікарню я дуже перживала, не знала як ти, і що з тобою.шукала любої можливості, щоб прийти до тебе.як ми не спілкувались 2 тижні, було важко і я думала, шо наше спілкування закінчилось назавжди.хоча в мріях була з тобою.вдруге, коли тебе поклали в лікарню, починались наші розмови по телефону, хоча й інколи навіть не було про що говорити, але це не важливо.з кожним днем, ми ставали все ближче, рідніше один одному.багато було за цих пів року, хоча мені здається що я тебе знаю вічність.зараз все добре, навіть дуже.в нас вже є плани на майбутнє, і ми зробимо ВСЕ, щоб вони здійснились.мені зараз тебе дужее не хватає, і: “на даний момент, ваш абонент не може прийняти дзвінок…“мене просто вбиває.приїзджай до мене, я не можу без тебе. Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ, і чекаю вівторка.