Спіткнулась та впала
байдужістю між тобою й ним.
Хотіла як краще… Але. Коли почуття
стають схожі на камінь – хтось
неодмінно має піти,
така природа в людей:
довіру та близькість здобуваєш роками,
а руйнуєш в одну жалюгідну, підступну мить.

Третій не зайвий, а один з на(під) ступних,
тих, кого не чекаючи, зустрічаєш лиш там,
де двох тримає поряд тільки чорнильний штамп.

Якщо більше немає чого втрачати,
забудь й відпусти.
Це всього лиш натхненний початок,
мить, коли нарешті вкинеш у скриньку
невідправлені досі листи.

Не треба образ.
Навчись бути мудрішою, тобто – змовчати.
Коли він знову забуде про совість,
чи про річницю ваших заручин.
В принципі, як і кожен
з тих, кому було просто з тобою «зручно».
І тут я навряд чи тобі допоможу,
бо ти, як собака,
все розумієш… А сказати, на жаль, не можеш.