Здавалося б, що про кохання сказано і написано все.та коли до справи береться Григір Тютюнник, то ти починаєш бачити все зовсім по-іншому.Новела "Три зозулі з поклоном" наповнена чимось тендітним та невловимим, чистим і піднесеним. І читаючи цей твір розумієш, що автор знає щось про кохання таке, про що ти навіть не здогадуєшся.
В основі новели покладено історію любовного трикутника між Софією, її чоловіком Михайлом і Марфою, жінкою яка була без тями закохана у Михайла, та не могла з цим нічого вдіяти, адже їхні душі були спорідненими.

Проблема класичного трикутника в коханні тут розв'язана не стільки через зовнішні події, скільки через зображення духовної краси героїв новели.Сила кохання Марфи до Михайла не може залишити нікого байдужим.Всім серцем вона відчувала те, коли прийде лист із звісткою від нього і тішилась тим, хоч листи були адресовані не їй, а його дружині Софії.Склалося так, що їх трьох, близьких душами людей, поєднало життя.Вони частенько влаштовували собі посиденьки втрьох, співали або гомоніли про щось, адже вони мали про що поговорити, навідміну чоловікові Марфи Карпові, якого крім того як попоїсти нічого не цікавило. Було, дивиться Марфа на Михайла і сльози на очі навертаються. Та Михайло відвертався в інший бік.Вже його дружина впрошувала, кинути хоч погляд у сторону Марфи, та він на це відказував, що не хоче давати їй хибних надії, адже він любить своїх дружину і сина. Чи ревнувала Софія свого чоловіка, чи вона ненавиділа свою подругу? Ні, вона розуміла суперницю і жаліла її. Вона завжди співчувала їй: і тоді, коли всі були поряд, і тоді, коли Михайла забрали до таборів, першій кому софія розказала ппро це була марфа, а листи писав до останнього Софії. Він кохав дружину, любив сина, для нього це було святе. Та серцем він відчував Марфу, так само, як і вона його. І розповів про це саме дружині. В останньому свому листі листі він попросив Софію переказати Марфі, що він посилає їй три зозулі з поклоном, щоб звільнити її, дати їй спокою, та чи долетять вони через «Сибір неісходиму», він не знає, а тільки сподівається, що, вона відкличе свою душу від нього, і вони обидвоє знайдуть спокій.
Про це розповіла мати синові, вже дорослому. І він тепер має розв'язувати вічну загадку буття: чому, коли вони так відчували одне одного, то не одружилися? Чому мати не ображається, а співчуває? І сам розуміє, що йому про це сказала мати: «У горі, синку, ні на кого серця нема. Саме горе». Отак уміти почути серце іншої людини і не скористатися цим розумінням, відмовитися від егоїстичного почуття власності на кохану людину могли лише люди святі душею. Саме такими є Марфа, Михайло та Софія. «Любов піднесена» — ось як характеризує читач їхні почуття. І це найвища оцінка щирого таланту Григора Тютюнника — таланту любити людей, розуміти найменші порухи душі.

Що ж нового сказав автор світові? Те, що вивищене кохання не вмирає і не може бути іншим. Адже справжнє кохання — це витончене відчуття іншої людини, її особистості. Тому прочитавши новеллу ми можемо з впевненістю сказати, що не зважаючи на біль, що нам приносять любовні трикутники, та на прикладі цього трикутника ми бачимо, що ще існує справжнє чисте, непорочне кохання.