В словах не вмістити усього смутку цієї зими.

Ними не зупинити літак, що, наче приречений на падіння,

розчиняється в тонкій оболонці вечірнього неба

спогадом.

Скажи, для кого ти…

Залишаєш ключі від дому під старим, вхідним ковриком?

Розстеляєш ліжко, прасуєш ще жодного разу не вдягнені сорочки?

Навіщо, коли хвилюєшся, тремтінням руки змінюєш власний почерк?

Ю.Пітер не спить як і ти, бо там за вікном такі несправедливо порожні,

білі ночі.

Давай на чистоту.

Долоні аж сверблять, щоб дати ляпас.

Одержимо кортить кинутись

голими грудьми

на крижані перила балкону і дико сміятись гієною

від безпорадності…Від того, що він просто забув

свою тендітну Одрі Тоту.

Що немає обіймів, а тільки батареї, дешевий коньяк і

жалюгідні спроби не пам’ ятати хоча б його ім’я…

Стерти з програвача душі цей невдалий, попсовий запис.