Під лівою повікою прокинувся сьогодні ще один
старий, кудлатий спогад.
Тривав він, здається, незліченну кількість годин.
У ньому ми вдвох наздоганяємо вітер і під колесами
милями тане дорога.

З тобою, рідний, хоч на край Землі,
нехай цей край навіть на урвищі неба.
Спокій там, де ти. І неважливо, Львів це чи Балі,
тільки б з тобою, тільки для тебе.

Залишити б по собі хоч відбиток, хоч крихітний слід,
не рук, не стопи, а серця.
Зібрати б мрії й шкарпетки у клунок,
залишити під дверима – нехай поштар
сам до Господа віднесе.
На сніданок – посмішка, на обід – пристрасний поцілунок,
вечеря з обіймів.
У щастя дуже простий рецепт.