Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті невідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненавист, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну і твої чесні вічі,
і чесними сльозами обіллюсь
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розв'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
