ці дні перевернули все… геть вивітрилися… люди пишуть короткі пости, читаєш, і думаєш - чому в мене завжди простирадла вихлопів?просто знати, що все це не має сенсу, що це відхідняк, що я в черговий раз щось проїбала… хоча в цей раз була лише відчутна тонна витісненого, а всередині щось дуже схоже на легкість, але це була не вона. це пофігізм. постійно під кайфом, постійно в мережі. . а поїздка. . вона прочистила… вивітрила зовсім до каркаса… тепер ти як арматура, яка гнеться під вітром… і що далі? ну, я з'ясувала, дізналася як все влаштовано і хіба це щось змінює тепер? здається, мені хочеться відсторонитися від цього світу ще більше. я просто дивлюся виставу. я не беру участь в ньому, або роблю вигляд, що беру участь, але я так втомилася, мені набридло… але я не хочу при цьому повністю йти в себе… свобода. . свобода - це відсутність занять / запаїв… якщо ти ні в що не впаяний, але в тебе немає прихильностей, ти вже не кріпишся до систем контролю, ласкаво названими - часопроводження і дозвілля. . шит, ця хрєнь роз'їдає їм мозок… але вони не розуміють. що ж, я буду мовчати про це. все стало інакше, тієї дівчинки більше немає… навіть немає ностальгії, почуттів, спогадів… і так хочеться, щоб хтось сказав - знаю, у мене так само, давай заб'єм на сенс життя, на все, давай будемо просто жити, плисти, але ні, ні розчину, немає грошей, немає світла в лампі…і як тепер там плавати? залишається тільки лежати шматком зеленого воску на дні. навіщо я це пишу? просто зайвий раз фіксую. краще взагалі видалити цей блог. все стало ясно… тільки не на тому рівні, ясно через замилене, каламутне скло. знаєш механізм уже машинально, як машина, понад обчислювач, не потрібно ніяких особливих команд, але світ ніби плівкою покрився. немає всередині ясності. не одна я страждаю цим… екзистенціалісти минулого - і все ті ж проблеми, що і у мене… філософи життя…