У 1876 році французький професор Етьєн Морра винайшов фоторушницю. У неї заправлялася стрічка, що подається за допомогою стрічкопротяжного механізму, який працював на папері. А в 1877 р. російський вчений Болдирєв винайшов целулоїдну плівку. Модернізувавши свій винахід, Морра отримав фоторушницю, яка могла використовувати плівку.
Фотографія була дуже популярна, в будинках з’явилися фотоальбоми, де люди зберігали дорогі серцю фотографії. А патентні бюро того часу були завалені патентами на «живу» фотографію.
У 1876 році в Парижі з’явився кадровий кінематограф. Його винахідник – Еміль Рено, а його винахід – оптичний театр. Це був чарівний ліхтар у «великому масштабі». Через ліхтар йшла плівка. Таким чином, виходив театр кадрів, які відображаються послідовно на великому екрані: 80, 90 або 100 картинок залежно від сюжету. Спеціально запрошений актор розповідав про дію. У пору розквіту таких театрів було в Парижі близько 12.
Маленький приклад такого фільму: молода жінка читає книгу, до неї підходить молода людина, зав’язується діалог. Потім він бере її під руку і веде в екіпаж, вони їдуть обідати. Кілька зустрічей, потім відбувається весілля. Вівтар. Їх проводжають на пароплав і відправляють у весільну подорож до Африки. Показано їх подорож. Молоде подружжя повертається, їх зустрічають батьки. Потім демонструється білий кадр. Дівчина знову сидить на лавці, вона піднімає книгу – їй все наснилося.
Кінематограф на межі народження
Серед всіх інших винахідників, які шукали шлях для створення «рухомих картинок», найближче підійшли до створення кінематографа чотири неабияких людини. Це Томас Едісон, Брати Люм’єр та Іван Тимченко.
У 1894 році Томас Едісон (його винахід – телефон, освітлення міст) передає розробки кінематографа Генріху Уілкесу. Під керівництвом Едісона Уілкес винаходить апарат «кінескоп». Цей апарат було влаштовано таким чином, що «рухомі картинки», які він демонстрував, могла спостерігати тільки одна людина. Таких апаратів було випушено близько сотні. Цей кінескоп мав параметри майбутнього обладнання братів Люм’єр.
Наприклад:
ширина плівки – 35мм,
швидкість показу – 23-24 (умовних) кадри на секунду.
Співвідношення сторін кадру 1:1,32.
У 1893 році російський інженер Іван Тимченко винаходить проектор для перегляду фільму.
Це був заступник головного інженера Балтійського заводу. Прочитавши про розробки «живих картинок», він також включився в процес винаходу (історія цього винаходу нам відома за матеріалами Карена Шахназарова).
У 1893 році Тимченко почав займатися вивченням цього питання. Він винайшов камеру, яка знімає на перфоровану плівку, а також винайшов проектор і спробував зняти півдесятка сюжетів про свою сім’ю і своїх дітей. Через деякий час він продемонстрував свій апарат російському науковому суспільству. Його заслуги оцінили, але грошей на подальший розвиток і вивчення не виділили; тоді він звернувся до товариства підприємців, куди входили власник Путилов, банкір Дмитро Рубінштейн, власник магазинів Єлісєєв, булочник Филлипов та ін. Але й там його пропозиція не зустріла підтримки.
Але Тимченко на цьому не зупинився, він звернувся Саві Івановичу Мамонтову. На початку 1894 року, навесні він приїхав до Москви і розповів про свої винаходи, а також виклав свою ідею Мамонтову, на що той сказав: «Це має велике майбутнє, але грошей у мене немає».
Рік по тому Брати Люм’єр продемонстрували своє відкриття – кінематограф або сінематограф і увійшли в історію як творці кінематографії як жанру мистецтва.
Цікаві факти
Після першого перегляду «живих картинок», показаних братами Люм’єр, власник «Гранд Кафе», в якому відбувався перегляд, переглянувши 4 фільми, наказав все втопити в Сені.