Ілюзорні картинки в голові все частіше розбиваються об гострий край реальності. Не такої, яку хочемо бачити ми, а такої, яка вона є насправді. Якщо сприймати все поверхнево, то можливо і вдастся позбутися нав'язливих думок. Але головна проблема в тому, що я живу глибинно. Пропускаю кожну емоцію крізь себе…вона просочується крізь шкіру, піднімається вверх по венах, лоскоче нерви, закрадається в голову, а потім вниз і до серця… І образи, що формуються в моїй голові ідеалізовані, я не знаходжу їх аналогів серед натовпу. І бездарність моєї душі змушує усвідомити, що моя присутність даремна. Максималізм?егоїзм? ні напевно зневіра!(буде якраз по мені) Не бачити відтінки чорно-білого життя - це вже мабуть психічна хвороба. Виходить, я хвора? чи відтінків немає?………Коли почуття власної гордості та самоповаги рвало душу на кускі…….після того стало якось моторошно і страшно. Із пам`яті вимивались слова… Такі як дружба, відданість, чуйність, відвертість, довіра. Цей сон, тривалістю в одну хвилину, руйнував все на своєму шляху. Повітря ставало важким і холодним. Докладала масу зусиль, щоб вдихнути і не задихнутись. Життя висіло на солом`яній волосинці…..і здавалось ось-ось обірветься. Та раптом на щоку незграбно падав сонячний зайчик. Підкрадався до вуха…..І кричав аж до сліз, до болю, до немочі: "Живи!!! Живи!! жи…". І я прокинулась, розуміючи, що для щастя потрібно так не багато…..Зміна гіркої реальності на ВІЧНУ-ЧУДОВУ ІЛЮЗІЮ у якій солодко жити.Ні напевно це не для мене! А щодо щася? Я думаю, термін щастя для кожного є різним. Комусь для цього досить наїстися, комусь - зірвати банк, комусь - купити гарну річ, комусь - дістати бажану книгу, комусь - вилікувати страшну хворобу. Все залежить від якості моральних цінностей кожного з нас. Я можу подивитися у вікно, побаЧити сонце, почути птахів, що щебечуть, - і хвилі щастя накочують на мене. Жити й почувати потрібно щодня, щоб наприкінці життя не сказати: "У мене було сіре й нудне життя! Мені нема чого згадати й розповісти". Щастя це дивні миті, якими потрібно вміти насолоджуватися. Іноді щастя буває непомітним, воно тихо дрімає в тобі й неголосно співає.Але з таких крихітних осколочков і складається мозайка нашого життя.