Довіра?
Се маленька дитина зі щирими, невинними очима, що, набравши думок і почувань у подолок, біжить до того, хто кличе її до себе.
Не гамує слів своїх.Сміється й плаче просто, -воно іншого знає:се - властивість його існування, краса його ціла і багатство!
І жде!
Великі очі його з вірою, не прочуваючи горя, дивляться просто в лице того, хто його кличе. Жадібно жде. Не знає - чого. Може, щастя якого…Або чого іншого…такого гарного й святого, як його душа, переповнена правдивими перлами.
Але ні.
Ось здіймається сильна рука розчарування й падає тяжким каменем на ясну голівку його…його, що не знало іншого почуття, як прямості, і правди, і віри в почуття свої сонячні. "Мої лілеї"О.К.